Сучасна українська поезія – це дзеркало душі народу, яке відображає його радощі, болі, надії та любов до рідної землі. У цій статті ми зібрали найкращі вірші сучасних українських поетів про життя, кохання та Україну – від глибоких філософських роздумів до легких дитячих рядків.
Вірші сучасних українських поетів про життя
Сучасна поезія про життя відкриває перед нами глибокі почуття, роздуми та реальні історії. Вона відображає ритм сьогодення, наповнює нас емоціями та змушує замислитися над найважливішими моментами. Поети сучасності пишуть про радощі та втрати, про мрії та реальність, про світло й тіні людського буття. Їхні твори – це відображення наших переживань, надій і досвіду, викладені в рядках. Ось добірка віршів сучасних поетів, які надихають, зачіпають за живе та розповідають про життя таким, яким воно є.
Ліна Костенко – “Крила”
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого — з вірності у коханні.
У кого — з вічного поривання.
У кого — з щирості до роботи.
У кого — з щедрості на турботи.
У кого — з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
Сергій Жадан – “Радість – це те, що дається з боєм”
Ні краплі смутку, ні краплі сумніву.
І я колись стану простим китобоєм,
і запишусь на норвезьку посудину.
І я колись знатиму корабельні секрети,
матиму жили від праці здуті.
Для мене горітимуть червоні комети
в зеленого небі в’язкому мазуті.
Впливши колись у хвилі безкраї
в сірому светрі грубої в’язки,
я гнатиму втомлені китові зграї
від пляжів Японії до Аляски.
І чорні кити, рвучись на свободу,
не вірячи що їх можна дістати,
падатимуть з небес у воду,
наче підбиті аеростати.
Колись це завершиться п’яним застіллям.
А поки я сплю на залізній шконці,
і гріюсь вночі у вагонах з вугіллям,
і граю в трамваях на губній гармоніці.
І життя моє котиться, ніби колесо,
не маючи жодного інтересу,
солодкими яблуками по укосу,
теплими хвилями на Одесу.
Дар’я Лісіч “я гуляла у місті без струму”
перехожі, чи хтось з вас подумав:
«я сьогодні для когось — ліхтар»?
цятки світла, що йшли звідусюди,
примножали зірки нагорі.
а повз мене проходили люди —
ліхтарі, ліхтарі, ліхтарі.
Дмитро Лазуткін “Так пахнуть молоді листки”
так пахне річка…
немов з якогось там сторіччя
тебе висвітлюють зірки
ці фантастичні кольори плавці
у плавнях – плавні-плавні
такі зворушливі і вправні
учасники моєї гри
бо танці сонця – масть руда
бо подихи в алеях темних —
це все напевно недаремно
це все – вода вода вода
Юлія Бережко-Камінська “За вікном замело…”
Лиш самотній ліхтар на глухім роздоріжжі…
Розбрелися вогні, розгубилися десь
І беззвучно вальсують в задумливій тиші.
А зима, а зима – все стою і дивлюсь –
Розпуска небеса на пухке покривало,
І під ним захова сонно душу свою
Моє місто, яке сніговиця приспала.
Хто приспить мій неспокій і серце моє
Розпашіле якими снігами накриє?
Хуртовина думок на льоту розтає,
Щедро долу витрушує вигріті мрії.
Все стою, все дивлюсь… Замело, занесло,
І похнюпив ліхтар свою голову сиву…
Та на ранок по небу, змахнувши веслом,
Пропливе біле сонце, сліпуче, як диво.
Все, чим стільки жила, озираюся – мить,
Я змінити оцю тимчасовість не в силах.
Все стою і дивлюсь, як вмирають світи
І на зміну нові розгортають вітрила.
Сучасні поети вміють передати життя у його найтонших відтінках, поєднуючи особисті історії з універсальними істинами. Їхні рядки надихають, допомагають знайти відповіді на важливі запитання або просто стають близькими кожному з нас. Поезія – це можливість побачити світ очима іншої людини, відчути її емоції та зрозуміти щось нове про себе. Читаючи вірші сучасних авторів, ми ніби проживаємо маленьке життя, сповнене глибини та сенсу.
Вірші сучасних поетів про кохання
Сучасна поезія про кохання вражає своєю щирістю, емоційною глибиною та ніжністю. Поети описують різні відтінки почуттів – від першого захоплення до болю розлуки, від пристрасної любові до тихого сімейного щастя. Їхні вірші знаходять відгук у серцях, бо кожен хоча б раз у житті відчував подібні емоції. Поезія про кохання – це спосіб висловити те, що важко передати словами, це можливість відчути всю силу почуттів у кількох рядках. Ось добірка сучасних віршів про кохання, які зачарують вас своєю красою та правдивістю.
Ліна Костенко – “Спини мене”
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю
Сергій Жадан “Пливи, рибо, пливи”
ось твої острови,
ось твоя трава,
ось твоя стернова:
править твій маршрут,
шиє тобі парашут,
пасе тебе в глибині
при своєму стерні.
Коли зелені зірки
падають в гирло ріки,
тоді твоя стернова
промовляє слова:
це ось – мої сни,
це – рибальські човни,
це – ніч, це – течія,
це – смерть, певно, моя.
Життя – це тиша й сміх.
Його стане на всіх.
Його вистачить всім –
всім коханням моїм.
Тому лети, рибо, лети –
я знаю всі мости,
знаю всі маяки,
роблю все навпаки.
Лише твої слова,
лише таємниці й дива,
лише сповідь і піст
в одному з портових міст.
Кохай, рибо, кохай,
хай безнадійно, хай,
хай без жодних надій –
радій, рибо, радій.
Любов варта всього –
варта болю твого,
варта твоїх розлук,
варта відрази й мук,
псячого злого виття,
шаленства та милосердь.
Варта навіть життя.
Не кажучи вже про смерть.
Юрій Іздрик “Дощ над озером”
лиш дорогу до неба, сусіднього з раєм,
але зграї сріблясті пірнають углиб
і вмирають беззвучно. А ми не вмираєм.
Ми ховаєм в кишенях тютюн про запас,
номери телефонів, ключі, амулети
від зрад, але зради весь час
переслідують нас. Пролітають комети,
у вологій траві прослизають вужі,
саламандри мандрують, повзуть черепахи.
Нам ніколи, мабуть, не дійти до межі,
за котрою немає ні смутку, ні страху,
бо під дахом чужим ми марнуємо ніч
віч-на-віч із собою, безжальні, мов діти,
і крізь сльози не бачимо власних облич,
і крізь сміх не уміємо просто радіти.
Наші вікна виходять на площі й мости,
на перони вокзалів, на вежі і брами.
Вечорами складаємо довгі листи,
та під ранок лиш попіл летить за вітрами.
Нам апостолів не призбирати й восьми,
але й ті розбіжаться. Ми завжди в дорозі –
на гучних перехрестях стрічаємось ми
і прощаємся похапцем десь там на розі.
Нас ніхто не впізнає, хоч знають усі,
отже, завжди втікати – це просто потреба
або звичка. Принаймні ще й досі осі
обертання не знайдено нашому небу.
Ми любити себе дозволяєм, але
нам любити навзаєм не вільно нікого.
І життя наше вічне нікчемно мале
і безглузде в відсутності справжнього Бога.
Нам би крихту надії. Повітря б. Води б.
Адже нас небагато. А скільки – не знаю.
Дощ над озером що означає для риб?
Для нас він нічого не означає.
Катерина Калитко
що їх ти носиш у рукаві, наче краплені карти.
У цім нещадному часі, як у штормовому морі,
так легко збитися з курсу, так легко забути, яка ти.
А потім хтось не зречеться твоєї довіри смішної.
І можна буде вірші. Або розділити тишу.
Чи разом із поколінням лягти у ґрунт перегноєм —
та, може, запам’ятається, що ти про це напишеш.
І, щоби не загубилося, напишеш на власній шкірі.
Зимова голка до шраму так по-живому торкається.
І стільки всередині вугля — тому і кроки важкі,
але електричні іскри дрижать на кінчиках пальців.
І кілька провин та пробачень. Людська розтривожена зграя
і сни при війни кривавому каганцеві.
Та хтось про тебе найбільше у вутлому світі знає,
не судить і не зрікається.
І важить лише оце.
Оксана Забужко “Любов”
І нічник нашу тінь роздвоїв…
Не офіра, не пристрасть, не жар —
Просто спроба лишитись живою.
Із зачумлених стронцієм міст,
Понад їх передсмертні муки
Палахкоче легкий поміст —
Переплетені голі руки.
І допоки це сонце вночі,
І допоки ці спалахи бистрі —
Прокохай, продрижи, прокричи
Цю — останню! — хвилину на вістрі!
Розчахнувши нічні дзеркала,
Мов портрети, із рами виходим —
Але з вуст, шорсткий, як зола,
Осипається подих…
Так, немов відітхнути хотів —
А легені навиліт пробиті,
Й ціпеніють відбитки тіл
У зім’ятім гарячім повітрі.
Ах, звідкіль це, і як, і чом
Цей мертвотний відсвіт на стелі?
Глянь, мій милий, що там, за вікном?
Подививсь і сказав:
— Пустеля…
Сучасні поети майстерно передають кохання у його різних проявах – це і щасливі моменти, і біль розлуки, і спогади про найдорожчих. Їхні вірші змушують відчувати, замислюватися та проживати кожне слово. Поезія про кохання допомагає знайти відповіді на власні почуття, нагадує про важливість близькості та щирості. Вона дарує емоції, яких іноді не вистачає в повсякденному житті.
Сучасні вірші про Україну
Сучасна поезія про Україну наповнена любов’ю, гордістю та вірою у світле майбутнє. Поети передають у своїх рядках силу духу народу, красу рідної землі та її непростий шлях до свободи. У їхніх віршах звучить шана до традицій, болючі спогади про минуле та надія на перемогу й відродження. Ці слова надихають, зміцнюють патріотизм і нагадують про те, що Україна – це більше, ніж просто країна, це наш дім, історія й майбутнє. Ось добірка сучасних віршів, які розкривають велич і душу України.
Дмитро Лазуткін “Реквієм на дощі”
Мінус доля на мінус час…
Небо ридма ридає, солдатики,
Небо ридма ридає по вас.
По розмоклій траві розкидано,
Збиті сонця, немов бурштин.
Нині небо ридає ридма,
Диким полем гірчить полин.
Батьківщина або територія…
Кожен сам обирає шлях.
Запікається кров’ю історія,
Мов у дерево входить цвях.
Ваші хрестики, ваші прихистки,
Ваша правда, ваш сум і щем…
Відповідно до правил балістики,
Все розквітло німим вогнем.
Ще чекають вас, ще вимолюють,
Проглядають рядки новин
І виколюють очі колами
Цих роз’ятрених Україн…
І нічого крізь сльози не видно,
І біліє надтріснута вісь…
Нині небо ридає ридма,
Зі свічок опливає віск.
Вже за все перед Богом прощені
Линуть ангели-дембеля…
Засинайте спокійно, хлопчики,
Це навіки ваша земля.
Наталка Поклад “Прапор”
Він є в кожної держави;
Це для всіх — ознака сили,
Це для всіх — ознака слави.
Синьо-жовтий прапор маєм:
Синє — небо, жовте — жито;
Прапор цей оберігаєм,
Він — святиня, знають діти.
Прапор свій здіймаєм гордо,
Ми з ним дужі і єдині,
Ми навіки вже — народом,
Українським, в Україні.
Юрій Андрухович – Україна ж — це країна барокко…
Мандрувати нею — для ока втіха.
І тому западає спокуса в око:
зруйнувати все. І скільки б не їхав,
бачиш наслідки: мури і житла хворі
ще, мабуть, від турків. І п’ятикутні
знаки. З криниць повтікали зорі,
тобто їх нема, криниці відсутні,
але є сліди, і це дозволяє
подавати прогноз у вигляді віри
в неминуче. Тому що наша земля є
чимось більшим, аніж сорочка для шкіри.
Це підпільне барокко влаштовує опір
і цвіте шалено навіть в уламках,
хоч забуто нас і мовчать в Європі.
Катувати зручно в палацах, замках,
а в каплицях тісно. Тому каплиці
є найперший крок углиб України.
Мені видно все з чужої столиці.
Все на світі можна підняти з руїни,
крім живої крові, як ми вже знаєм.
Напиши, чи всі живі та здорові.
Чи літають ангели над Дунаєм,
чи дощі у Львові, чи досить крові.
Павло Вишебаба “Донці”
розкажи, чи є біля тебе сад,
чи ти чуєш коників і цикад,
і чи повзають равлики по в’юну.
Як у тих далеких від нас краях
називають люди своїх котів?
Те, чого найбільше би я хотів,
щоб не було смутку в твоїх рядках.
Чи цвітуть там вишня та абрикос?
І якщо подарують тобі букет,
не розказуй, як бігла ти від ракет,
розкажи, як добре нам тут жилось.
Запроси в Україну до нас гостей,
всіх, кого зустрінеш на чужині,
ми покажемо кожному по війні,
як ми вдячні за спокій своїх дітей.
Сучасні вірші про Україну – це голос її народу, відображення його болю, радості та прагнення до миру. У кожному рядку відчувається любов до Батьківщини, гордість за її незламність і віра в перемогу. Поети не лише зберігають історію в словах, а й створюють майбутнє, надихаючи нові покоління. Читаючи ці вірші, ми усвідомлюємо, що Україна – це не просто місце на карті, а сила, яка живе в кожному з нас.
Вірші сучасних поетів для дітей
Сучасна дитяча поезія — це світ яскравих образів, веселих пригод і теплих почуттів. Вірші для дітей допомагають їм розвивати уяву, пізнавати світ і навчатися чогось нового у цікавій формі. Сучасні поети пишуть про природу, дружбу, родину, мрії та важливі життєві цінності, використовуючи легку ритміку та кумедні історії. Такі вірші не лише розважають, а й навчають дітей доброті, чесності та любові до всього навколишнього.
Сергій Жадан
оскільки в кота були доволі серйозні літа,
і втратив кіт апетит, почав боятися висоти,
і взагалі – ви ж знаєте, які печальні бувають старі коти.
І тоді прийшли до кота янголи божі, прямо зрання,
знайшли час прийти до кота суботнього дня,
постукали чемно в двері, поскидали взуття,
і говорять йому: давай, коте, розповідай про своє життя.
Розповідай, чим за життя займався ти,
що про тебе потім розкажуть друзі-коти,
що згадають про тебе сусіди, знайомі, сім’я,
чим їм запам’ятається котяча доля твоя?
Ну що? – Говорить кіт. – Переважно я спав.
У мене, звісно, було трішки справ,
але переважно я все ж таки спав,
якщо говорити на чистоту.
Чесно спав, як і належить коту.
Не посадив дерево, не збудував дім.
Не сильно за цим і шкодував, утім.
Знав, що все марнота марнот, що все мине.
Є, щоправда, діти – але це діло таке, наживне.
А так, дорогі мої янголи, я переважно відпочивав,
дрімав, куняв, клював носом, просто десь ночував,
перевертався з боку на бік, зі спини на живіт.
Мабуть, доки я спав, устиг змінитися світ.
Та ні, – відповіли янголи, – якщо чесно – то ні,
світ особливо і не змінився: новини так само сумні,
діти так само веселі, дерева продовжують рости.
Головне, що не змінилися ви – коти.
Спите собі, дрімаєте, вилежуєтесь, мурчите.
Все вже давно минуло, а що не минуло – мине і те.
Будь здоров, коте, спи собі, накрившись хвостом.
Все життя, – сказав янгол, взуваючись, –
все життя мріяв бути котом.
Віра Багірова “Непосидючий м’ячик”
Ліг спочити на стілець.
Довго влежати не міг
Та й стрибнув мені до ніг.
Ганна Чубач “Вова”
Заболіла голова.
Потім Вова відпочив.
Потім дерево садив.
Недарма він все робив —
Вову вчитель похвалив.
Віктор Терен “Що ми зліпили”
Білу-білу, снігову.
Та від сонця, від тепла
Наша гірка потекла.
Галас на подвір’ячку:
Ми зліпили річечку!
Поклад Наталка “КНИЖКОВЕЧІР”
Книжка в мами,
Книжка в мене
І в Світлани,
З книжкою малий Тарас
Книжковечір нині в нас.
Книжковечір, книжкотиша…
Тільки чути:
песик дише
Й сумно дивиться з-під ліжка,
Бо йому немає книжки.
Дитяча поезія — це більше, ніж просто рими, це спосіб зробити світ добрішим і цікавішим для малечі. Вона допомагає дітям розвивати фантазію, навчатися новому та знаходити радість у дрібницях. Читаючи сучасні вірші, малюки занурюються у світ веселих пригод, знайомляться з героями, які вчать їх дружбі, доброті й креативності. Такі твори залишають теплі спогади та стають улюбленими в сімейному колі.
Сучасна українська поезія – це живий організм, який дихає разом із народом. Вона говорить про життя з його радощами й болями, про кохання у всіх його проявах і про Україну – її минуле, сучасне і майбутнє. Читання віршів – це не лише естетичне задоволення, а й спосіб краще зрозуміти себе та оточуючий світ. Тому читайте, цитуйте, запам’ятовуйте – і нехай поезія завжди буде з вами.
