Павло Вишебаба — сучасний український поет, військовослужбовець ЗСУ, музикант та екоактивіст. Його творчість набула широкого резонансу під час повномасштабної війни, стаючи голосом фронту та тилу. Дебютна збірка «Тільки не пиши мені про війну» (2022) швидко стала бестселером, а вірші автора перекладені багатьма мовами та покладені на музику. У цій статті зібрано найвідоміші твори Павла Вишебаби, які торкаються тем війни, любові до України, батьківських почуттів та надії на перемогу.
Збірка «Тільки не пиши мені про війну» та її значення
Збірка віршів Павла Вишебаби вийшла у 2022 році та відразу завоювала серця читачів. Вона стала літературним літописом емоцій українців у часи війни: від болю розлуки до вдячності та мрій про мир. Книга перевидавалася кілька разів, а окремі твори набули вірусної популярності в соцмережах. Вірші Вишебаби відзначаються щирістю, простотою мови та глибоким емоційним зарядом, роблячи їх близькими мільйонам людей.
Найвідоміші вірші про війну та Україну
Творчість Павла Вишебаби часто переплітає особисте з загальним: війна постає не як абстракція, а як частина повсякденного життя, любові та надії.
“Замість сповіді”
Отче, я лише людина, як і ти,
віру втратив і не буду прикидатись.
Я досяг такого рівня самоти,
що сповідуватись, певно, вже не здатен.
Не готуйся відпускати без гріхів,
моя совість не відгукується більше.
Від загиблих відганяючи птахів,
не молитви я зачитував, а вірші.
Хай не посланцю від бога, – без образ, –
капелане, я кажу тобі як брату:
як же хочеться пожити інший раз,
як же інколи не хочеться вмирати.
Не прийми за малодушність чи за страх,
я здебільшого до смерті став байдужий
та побачиш тих лелек на димарях,
випадковий відблиск неба у калюжі,
як рікою йде туман, мов паротяг,
і подумаєш, що можна б ще пожити…
Хоч яке просте чи то складне життя
після місяців над прірвою у житі.
Я люблю це бубоніння молитов,
отче, почитай їх доки буду спати.
Дай мені благословення на любов,
обіцяй, що ми ще зможемо кохати.
“Спрага”
Як замовкнуть усі автомати
і розчуємо врешті весну,
як же спрагло ми будем кохатись,
щоби змити із себе війну,
розчинити її клятий запах
у солоному потові вдвох.
Я по мушках, по зоряних мапах
вивчу всю, як створив тебе Бог.
І коли охолонуть гармати,
як же гаряче буде в ліжках.
До укусів тебе цілуватиму,
щоб стирався із пам’яті жах.
Щоб твій стогін злякав порожнечу.
Я тебе перед втомленим сном
обійматиму безкінечно,
а на ранок любитиму знов.
І якщо нас помилує фатум –
пережити цю люту весну,
як же спрагло ми будем кохатись,
щоби змити із себе війну.
“Серце ріки”
Командире, прийом, затягнулась нічна переправа,
пливемо по ріці, що на мапах завширшки з канаву,
а на ділі, напевно, за повінь дніпрову повніша,
місяць зблід і сконав, його рештки хитає на брижах.
Човен стільки ж примітний, як вія на чорнім савані.
Поводир із місцевих, не схоже, що це підстава.
Стариган ледь при глузді, давно на порозі смерті,
а проте відчуває дорогу нутром і жердю,
він знаходить мілини, немов у підводній темряві
чує серце ріки та веде нас його артеріями.
Цербер – пес чотириногий,
а Ітака – острів.
Як почуєш дзвін тривоги,
не питай, по кому обстріл.
Командире, завдання складніше, ніж нам здавалось,
чортопхайка заледве повзе, хлопці сплять повалом,
і човняр вимагає платні, як сварливий рикша,
традиційно тут кожен дає йому найцінніше.
Не до якоря там, де вже кинуто спершу жереб,
без старого нам годі дістатися того берега.
А зі мною лише телефон, – ні імен, ні сімок, –
там нічого такого: дитина під першим снігом.
Інші спогади стерлись, а цей віддаю за греблю,
все одно він із тих, що зашитий під самі ребра.
Нарід – гірше від пробоїн,
п’ята ходка з потойбіч,
а монети золотої,
курва, жодної за ніч.
Часом втома долає, то слухаю вас знічев’я,
саме там, де і ти, якось їхав вдівець-священник
і казав, що усі – материк, і ніхто не острів.
Так от ваша земля нині рветься, мов лляна постіль,
узбережжя по швах розверзається на фіорди.
Стільки вашого брата, хоч вішай тризуб над бортом.
Води тихі, бо серце ріки у жаху завмерло.
Варто ще роз’ятрити її зайвим рухом жерді –
серце геть переповниться болем, безумством, звірством
і розірветься, точно кажу вам, воно розірветься.
Прощавай, моя любове,
човник суне під дощем.
Рейси йдуть цілодобово,
діють пільги: нам – без черг.
Короткі та проникливі твори
Павло Вишебаба майстерно передає емоції в коротких формах. Ось уривки з інших віршів збірки, які стали цитатами:
“Картини”
Кохались так, що падали картини,
і янголи, що тут жили одвік,
не полишали сутінків квартири.
Диявол перейшов би на наш бік,
якби тоді поглянув нам у душі,
коли на відстані кордонів і постів
кохали так, що неможливо дужче,
кохали без дзвінків і без листів.
Тому що зустріч буде землетрусом,
тому що бракуватиме часу
згадати про подолані спокуси,
про янголів присутність мовчазну.
Про переїзд з квартири на квартиру,
кохання без уміння та прикрас.
Залишилось розвісити картини,
щоб падали на когось після нас.
“Плюс”
Як ти? – не буду тебе питати.
Довгі подробиці – атрибут
мирних часів, нині інший статус.
Просто, будь ласка, будь.
Курс на життя зараз не дорожчий
за нафтовий барель, та я молюсь.
Фронт, укриття, чужина абощо –
просто постав тут плюс.
Маєш, напевно, чималий клопіт,
часом і я наче з ніг валюсь.
Дві наші долі малюю на попелі:
лінія, лінія – плюс.
Ці рядки відображають контраст між війною та прагненням до нормального життя, любові та миру.
Творчість Павла Вишебаби — це потужний голос сучасної України, де війна переплітається з надією, любов’ю до рідної землі та близьких. Його вірші допомагають переживати складні часи, нагадуючи про цінність миру та силу людського духу. Читайте збірку «Тільки не пиши мені про війну», щоб відчути всю глибину цих слів. Вони надихають, підтримують і залишаються в серці надовго.
